Вікторе, перед тим як почати нашу розмову про наслідки бойових дій, розкажіть, будь ласка, про ваше господарство
Почнемо із легенької історичної довідки.
Полісся – це сільськогосподарський виробничий кооператив. Він почав своє існування у 2003 році та є право наслідувачем колгоспу ім. Рози Люксембург, який колись функціонував у нашому селі. на час заснування кооперативу від колгоспу майже нічого не залишилось, тож місцеві зібрались й вирішили створити кооператив на чолі з моїм батьком. Підприємство відновлювалось доволі повільно, й фактично вистачало грошей на якісь базові речі та на виплату зарплати робітникам. Й ситуація залишалась майже незмінною до 2017-2019 року.
В 2019 році, після військової служби, вже й я почав вивчати справу й розвивати кооператив і вже з 2021 року очолив кооператив. З того часу майже всі зусилля були направлені саме на відбудову та розвиток підприємства. На той час на фермі було дуже застаріле обладнання. Я б сказав ще з радянських часів. Тому одним з перших кроків було оновлення та модернізація техніки. Саме тоді виникла необхідність в залученні кредитних коштів.
Якими були перші кроки по модернізації й чи були вже перші помітні результати?
Першочергово планувалось встановлення стійлового обладнання, потім молокопроводу, будівництво місць утримання ВРХ із кормовими столами. Тобто для модернізації господарства потрібні були великі капіталовкладення. Були вже заключені відповідні договори.
Крім того ми змінили й підходи до раціону. Зокрема купили міксер-кормозмішувач й почали змінювати склад кормів. Й це доволі швидко дало перші результати. Так якщо навесні 2021 року в нас в середньому надої були 11-13 літрів, то після запуску міксеру та удосконалення складу кормів ми вийшли на 17 літрів. Якщо порівнювати зміни за рік, то у січні 2021 року ми здавали молока у заліковій вазі на рівні 90 тонн за місяць, то за січень цього року ми вже отримали більше 200 тонн при тій же кількості поголів’я.
Доречі, а скільки корів у вас зараз?
В нас 500 голів дійного стада. В основному це сіментали, але вони вже не чисті, трошки гольштинів. Але дуже мало… Тож розвиток напрямку генетики для нас також у пріоритеті. Але ми ось тільки-тільки почали його розвивати. Ще навіть не маємо перших результатів, бо ми тільки закупили сім’яматеріали: гольштини, червонорябі – тобто породи з нормальними показниками. Тож поки що тільки проводимо осемінення. В цілому почали працювати в цьому напрямку у листопаді.
Під все це звісно бралось багато кредитів. Але враховуючи збільшення надоїв всі ці витрати покривались з прибутку. Навіть з’явилась можливість підняти людям заробітну плату. Тобто до лютого ми нормально працювали, розвивались й по нашим розрахункам. ті інвестиції та впровадження, що планувались на найближчі кілька років дозволили б вивести кооператив на новий рівень.
Ще у лютий ми заходили з плановими витратами: кредитні забов’язання, податки, заробітна плата. Крім того вже треба було планувати посівну кампанію.
Чи встигли хоч якось підготуватись до посівної?
Так, в нас були певні домовленості з компаніями-постачальниками. Щось навіть встигли закупити, але по мінімуму. Були попередні домовленості з банками, адже ми маємо гарну кредитну історію й мали можливість залучити на посівну додаткові 10 млн.грн.
В цілому в нас все було добре, й якщо б війна не внесла свої корективи, вже б за рік-два в нас було б сучасне господарство з усім необхідним устаткуванням: молокопровід, кормовий стіл й таке інше.
Те ж стійлове обладнання – ми його вже закупили. Не встигли проплатити лише півмільони для вирішення кількох технологічних питань. Молокопровід теж був вже майже повністю проплачений…
Як змінилась ситуація від початку війни?
Все змінилось вже 24 лютого, а 25го вже були зруйновані мости й ми стали відірваними від молокозаводу та від постачальників кормів та видаткових матеріалів та ліків для тварин. Звісно ми не мали й змоги виплачувати у повній мірі зарплатню нашим працівникам. У такому режимі ми проіснували десь до середини квітня. Звісно, ферма функціонувала, й деякі працівники виходили на робочі місця на добровільних засадах. Да й насправді й зараз ситуація не набагато покращилась, адже поки що ми тільки відновлюємо й намагаємось надолужити втрачене.
А якщо оцінювати збитки у грошовому вигляді, скільки ви втратили за ці два місяці окупації регіону?
Ну от дивіться, в місяць тільки за молоко ми повинні були отримувати 2,5-3 млн.грн., плюс щомісячно до 400 тис.грн отримували з реалізації м’яса. Тобто фактично за два місяці ми втратили близько 6 млн.грн.
Крім фінансових втрат чи постраждало ваше господарство від воєнних дій?
26 лютого російські війська вже були у сусідньому селі й протягом кількох діб ворожа техніка йшла через село. Наше господарство в стороні, тому нас не зачепило. Але ми були повністю відрізані від світу.
Да й в цілому в нас було більш-менш спокійно, оскільки наше село було транзитним. Сусідньому менш повезло, оскільки там було створено й блокпост, й машини розстрілювали…
А як щодо забезпечення продовольством? Наскільки розумію, проблеми були не тільки із годівлею тварин, але й місцеве населення фактично залишилось напризволяще.
Добре що були якісь запаси зерна для худоби. Тож трохи підгодовувал корів, а частину зерна перемелювали на борошно й підгодовували села чим могли: борошно, молоко, м’ясо. Ніхто не знав, скільки буде тривати блокада, але завдяки господарству ми хоч не голодували.
Ви казали, що на початок війни у вас було близько 500 дійних корів. Чи були якісь втрати у кількості за час окупації?
Ні, втрат у кількості поголів’я в нас не було, але в продуктивності втрати були значні. Якщо у січні ми щодня здавали до 7 тонн молока, то в середині квітня цей показник впав до 3 тонн на добу. Тобто більше ніж у 2 рази.
А з чим пов’язуєте таке падіння?
Тривалий час не було світла, тому були проблеми з нормальною організацією процесу доїння. Так, ми підключали установки через трактори, але запаси пального також були обмежені. Тож замість дворазового даїння мусили перейти на одноразове. Що дуже шкідливо для корів, й зменшує їх потенціал.
Через відсутність можливості купляти корми був порушений раціон у корів. Оскільки в період окупації годували вже чим було. Звісно, зараз ми робимо все можливе, щоб відновити довоєнний рівень надоїв, але на це тепер треба дуже багато часу.
Як зараз йдуть справи з реалізацією молока? Чи почали заводи роботу?
Так, ми вже поновили співпрацю з ПАТ “Куликівське молоко”. Наразі працюємо на довоєнних умовах. проте, через проблеми з паливом та через руйнування шляхів в області завод був змушений передивитись графік збору. Якщо раніше ми здавали молоко щодня, то зараз в кращому випадку раз на два дні.
Тож зараз ми вже потрохи можемо виплачувати заборгованість й по заробітній платі й по кредитах. Проте ще довго будемо відновлюватись після цих двох місяців окупації.
Ваше господарство наразі є учасником проєкту «Стимулювання та підтримка розвитку сімейних молочних ферм на Чернігівщині», яке впроваджується ГС “Іноваційне фермерство та кооперація” за підтримки Швейцарії в рамках швейцарсько-української програми Quality FOOD Trade Program, що впроваджується Дослідним інститутом органічного сільського господарства (FiBL, Швейцарія) у партнерстві із SAFOSO AG (Швейцарія). За умовами проєкту ви отримали гуманітарну допомогу для утримання корів. Скажіть, наскільки надання цих матеріалів вплине на подальший розвиток та відновлення ресурсу?
Така допомога була вагомим внеском для відновлння господарства, оскільки ці матеріали ми просто не мали змоги закупити як з фінансової точки зору так і з точки зору наявності продукції у наших постачальників.
Від проєкту ми отримали частину необхідних медикаментів для профілактики маститів, видаткові матеріали для догляду за поголів’ям… Для нас це дуже важлива допомога, адже це допоможе не тільки підтримати здоров’я нашого поголів’я, а й прискорити процес відновлення господарства.
Й наприкінці. Ваші очікування від подальшого розвитку проєкту?
Я сподіваюсь на подальшу не менш плідну співпрацю, та вірю що вже в найближчому майбутньому у ГС “ІФК” буде можливість проводити навчання на базі нашого кооперативу.